Юй Сюкан, 40, щоранку прокидається в повіті Їбінь на південному заході Китаю і вже багато років робить одне й те саме: несе свого 12-річного сина Сяо Цяна в імпровізованому кошику за спиною та йде пішки.
Це не коротка прогулянка. Дорога туди й назад до початкової школи Фенсі в місті Фен’ї становить майже 28 кілометрів. Перш ніж знайти цю школу, кілька закладів відмовили його синові через фізичну інвалідність. Сяо Цян не має когнітивних проблем; йому лише потрібен хтось, хто відведе його до класу. І цією людиною є його батько.
Юй Сюкан сам виховує сина відтоді, як хлопчикові було 3 роки, коли пішла його дружина. Дев’ять років потому він усе ще щодня ходить пішки без скарг, бо для нього освіта сина — не один із варіантів: це єдиний варіант.
