Опівночі 5 березня 2000 року Інés Ramírez Pérez уже 12 годин мучив нестерпний біль.
Вона жила в гірському селі в Оахаці, де не було ні електрики, ні водопроводу, а до найближчої лікарні треба було їхати вісім годин. Вона не мала медичної освіти. Поруч із нею не було жодного дорослого. А під час попередніх пологів вона вже втратила дитину.
Вона сіла на лаву й випила три маленькі склянки міцного алкоголю. Потім узяла кухонний ніж завдовжки 15 сантиметрів.
Їй знадобилося три спроби, щоб розрізати собі живіт. Довжина рани становила 17 сантиметрів — набагато більше за 10 сантиметрів, як зазвичай буває під час кесаревого розтину. Майже годину вона намагалася дістати сина.
За словами лікаря, який згодом її лікував, дитина відразу задихала й заплакала.
Перш ніж знепритомніти, вона попросила одну зі своїх дітей покликати медсестру. Жінка зашила рану швейною голкою й бавовняною ниткою. Згодом їх доправили до лікарні.
У 2004 році доктор R.F. Valle описав цей випадок у медичному журналі. Такі випадки зазвичай закінчуються смертю матері, дитини або обох.
Цього разу вони обоє вижили.
Деякі жінки не чекають на диво: вони власноруч вирізають дитину.
