26 грудня 2004 року Дебора Гарлік фотографувала острів Пхі-Пхі в Таїланді, коли її накрило найсмертоносніше цунамі століття. Її тіло знайшли через чотири місяці та повернули до Великої Британії. Здавалося, більше не залишилося нічого, що можна було б знайти.
Через одинадцять місяців після трагедії тайська влада дістала плівку з її фотоапарата. Усупереч усякій логіці, плівка пережила затоплення неушкодженою. На знімках Дебора ходить островом, насолоджується сонцем і не підозрює, що наближається. Це були її останні години життя, зафіксовані кадр за кадром.
Її мати, Маргарет Гарлік, вирушила до Таїланду, тримаючи в руках ті фотографії. Вона використала їх як карту, щоб у точності пройти тим самим маршрутом, яким того дня йшла її донька: тими самими вулицями, під тими самими кутами, через ті самі краєвиди. Вона побачила на власні очі останнє, що бачила Деббі, перш ніж прийшла вода. Акт любові, настільки ж точний, наскільки й тривожний, на самій межі між скорботою та одержимістю.