Дитинство Nani було позначене бідністю та голодом. Він жив із матір’ю та вісьмома братами й сестрами в будинку, у підлозі якого були отвори, крізь які всередину забиралися щури та ящірки.
«З часом щури та ящірки стали для нас чимось звичним. У дитинстві неймовірно, до чого можна звикнути». Але до однієї речі він так і не зміг звикнути: «Єдине, до чого неможливо звикнути, — це голод».
У десять років Nani разом зі своїм братом Paulo Roberto почав просити їжу в заможніших районах Лісабона. Там вони отримували хліб, суп, печиво та піцу, яку він досі пам’ятає.
«Якщо ти ніколи не відчував справжнього голоду, можеш подумати, що я перебільшую. Але я досі відчуваю смак тієї піци». Футбол зрештою став для нього шляхом до виходу з бідності.
Nani почав вірити, що Бог обрав його, щоб він допоміг своїй родині, ставши футболістом.