У 2013 році Лізі було 43 роки, і вона жила в Детройті, штат Мічиган, коли її історія з’явилася на TLC у програмі «Моя дивна залежність». Її залежність: поїдання шерсті своєї кішки.
«Я знаходжу шерсть по всій квартирі. На підлозі або за диваном, але найкраща — на кішці».
Її спосіб наближатися до кішки й забирати її шерсть нагадував сцену грумінгу: вона лизала її язиком, як мати лизала б своє кошеня.
Ліза сказала, що почала їсти шерсть своїх домашніх улюбленців 15 років тому, бо це допомагало їй відчувати себе ближчою до них; згодом вона вже не могла зупинитися.
Вона лизала на тілі своєї улюблениці плечі, вуха, потилицю й морду, повністю оминаючи лапи та задню частину тіла. Вона також так описала їхній зв’язок: «Це спосіб зблизитися, і, схоже, нам обом це подобається».
Але шерсть не залишалася в неї в роті, щоб потім її виплюнути. Ліза сказала, що ковтала її й мусила їсти приблизно кожні дві години — до трьох жмутків або грудок на день.
Саме жування заспокоює мене; це заспокійливе відчуття. Її шерсть має дуже характерну текстуру; вона така м’яка й пухнаста, майже як цукрова вата
Однак регулярне ковтання шерсті може призвести до утворення щільних грудок у травному тракті й зрештою заблокувати його. Експерти також попереджають, що слина тварин може передавати мікроби, потрапляючи на слизові оболонки.