Її хрещена була в синьо-жовтій шапці, коли відчинила двері.
Це був не аксесуар. Це був спосіб прикрити те, що забрало в неї лікування раку, — ту частину її ідентичності, важливість якої не усвідомлюєш, доки її не втратиш.
Керол це знала й вирішила зробити те, чого не купиш у жодному магазині. Вона відрізала своє волосся — те, за яким, можливо, доглядала роками, — і зробила з нього перуку для неї.
«Вона моя хрещена… Ще змалечку я пам’ятаю, як сильно вона дбала про моє волосся. Вона завжди робила мені зачіски й навчила мене любити своє волосся. Сьогодні настала моя черга віддячити їй в інший спосіб»
Коли хрещена побачила, що було всередині, її обличчя скривилося.
Одні подарунки вимірюються грошима, а інші — тим, чим доводиться пожертвувати, щоб їх зробити. Цей належить до останніх: частинка її самої, віддана заради того, щоб інша людина знову могла дивитися в дзеркало й не відчувати, що їй чогось бракує.