С. Петчіаммал було 20 років, коли помер її чоловік. Через п’ятнадцять днів після весілля. І вона була вагітна.
Сама, у селі на півдні Індії, де жінка без чоловіка була легкою здобиччю.
Вона працювала на будівництві, у готелях і чайних кіосках. І всюди, куди б не йшла, зазнавала домагань і принижень.
Тоді вона ухвалила рішення, якого ніхто в тому селі не міг уявити.
Вона сіла на перший автобус до Тіручендура, поголила голову, змінила сарі на дхоті й узяла чоловічу особистість: Мутху.
З часом Мутху став її офіційною особистістю: це ім’я з’явилося в її посвідченні особи, виборчому посвідченні та банківському рахунку.
Вона працювала маляром, готувала чай і паротту. Вона заощаджувала кожну копійку, щоб забезпечити доньці безпечне життя.
Тридцять шість років. І ніхто не знав.
Її донька Шанмугасундарі понад десять років жила, не знаючи, ким вона була насправді. Коли вона дізналася правду, сказала: «Я зрозуміла її, бо саме так вона убезпечила нас обох.»
Петчіаммал сказала, що хоче й надалі жити як Мутху до кінця своїх днів.
Не щоб ховатися. А тому, що це ім’я втілювало все, що вона була здатна віддати.