Лі Мейчжень бігла марафон у Китаї, коли в неї несподівано почалася менструація — просто там, на асфальті, перед сотнями людей.
Вона не зупинилася. Вона не вибачалася. Вона не шукала вбиральню, щоб на деякий час зникнути. Вона стиснула зуби й продовжувала переставляти ноги, доки не перетнула фінішну лінію, з тією самою гідністю, з якою починала забіг.
Те, що сталося потім, було гіршим за кровотечу: соцмережі розірвали її на шматки. «Їй слід було зійти з дистанції, як це негідно», — писали вони, ніби тіло, яке щомісяця кровоточить, є приводом для сорому, а не проявом сили. Ніхто не вимагає, щоб бігун зійшов із дистанції через пухир або судому, але її засуджували за те, чого вона навіть не обирала. Чому ми й далі соромимо жінок за базові функції їхніх тіл?
