Кріс Кунцманн тримає в руках обличчя, яке досі не має власника.
Це синтетична шкіра, встановлена на сервомоторах, — основа того, що тепер відоме як передова аніматроніка. На зображеннях показано весь процес: спочатку — оголений роботизований скелет із відкритими кабелями та шестернями, який тримає безжиттєву силіконову маску. За кілька секунд це саме обличчя вже має тіло, шию та білу сорочку і сидить, як будь-яка людина, яка чогось чекає.
Шкіра рухається, штучні м’язи напружуються, а погляд стежить за фіксованою точкою. Це вже не схоже на скульптуру; це схоже на когось, хто думає. І саме тут постає питання, що нависає над усією цією технологією: якщо робот може так добре жестикулювати, скільки часу мине, перш ніж ми більше не зможемо відрізнити одне від одного?