Маленька дівчинка приходить на прийом з оком, через яке вона завжди почувалася не такою, як усі. На її обличчі немає болю, але є сором’язливість людини, яка звикла до чужих поглядів.
Фахівець працює над деталями, наче художник, який пише портрет: кожна вена, кожен відтінок райдужки — аж поки не створює очний протез, ідентичний її здоровому оку. Це не просто медичний виріб; це ювелірна робота, покликана повернути те, що, як вона думала, втратила.
Коли вона нарешті дивиться в дзеркало, то усміхається. Більше немає різниці, яку треба приховувати. Тепер вона може рости, не пояснюючи нікому, чому одне з її очей виглядає інакше — бо воно більше не виглядає інакше.
