Сена не мала пережити цю ніч.
Її знайшли на межі смерті в сільській місцевості Таїланду, саме перед Новим роком: без шерсті, виснажену й без ознак життя. Бет, волонтерка місцевого притулку, забрала її додому лише для того, щоб вона не померла на самоті. Вона не очікувала нічого більшого. Але через кілька днів Сена вперше завиляла хвостом, і ця воля до життя повністю її змінила: шерсть, сили та радість повернулися. Вона стала символом того, що жоден випадок не є таким безнадійним, як здається.
Сена померла через 14 місяців, залишивши Бет із любов’ю, яку вона не знала, куди подіти. Потім з’явився Сонні, маленький покинутий песик, який ледь не помер, чекаючи на допомогу, і який, хоча ніхто його не шукав, був схожий на неї. Найзворушливіше те, що Бет відчуває: у неї все ще було так багато любові, яку вона могла подарувати Сені, і тепер вона може подарувати її Сонні — песику, якому теж був потрібен другий шанс.
