Абені Крістін Джонел було 2 роки, коли в її правій литці з’явилася пухлина.
Це була рабдоміосаркома — рідкісний і агресивний рак м’яких тканин. Лікарі запропонували її матері два варіанти: променеву терапію, після якої вона могла б опинитися в інвалідному візку, або ампутацію. Її мати обрала другий варіант. «Це було найкраще рішення, яке вона могла ухвалити», — сьогодні без вагань каже вона.
Вона росла в Чикаго, бігала на одній нозі, була гучною й неслухняною — зовсім не схожою на стереотип милої, бездоганної дівчинки з інвалідністю. Вона стала поетесою, письменницею та спікеркою. Але щось покликало її до Африки, і 2021 року вона вперше вирушила до Гани. Повернувшись, вона впала в глибоку депресію: їй здавалося, що в неї відірвали місце, якому належала її душа. Через три місяці вона зібрала речі й переїхала туди назавжди.
Сьогодні, у 33 роки, вона живе в Аккрі й виходить на подіум із протезом, обгорнутим тканиною кенте. Це не просто засіб пересування: це її зізнання в любові до країни, яка її прийняла. «Не сама інвалідність робить тебе обмеженою», — каже вона. «Тебе обмежують брак підтримки й доступності».