У 2011 році наживо було зафіксовано початок одного з найжорстокіших нападів в історії телебачення.
Американська кореспондентка CBS Лара Логан роками вибудовувала репутацію репортерки, готової висвітлювати конфлікти й війни, з якими мало хто з журналістів наважувався стикатися. Вона працювала в Іраку, Афганістані та інших осередках насильства.
Але тієї ночі Каїр став справжнім пеклом на землі.
Єгипет святкував падіння Хосні Мубарака. Після майже 30 років при владі президент подав у відставку, і тисячі людей заповнили площу Тахрір у ніч на 11 лютого 2011 року, щоб святкувати.
Серед них була Лара, яка разом зі своєю командою висвітлювала цей історичний день для 60 Minutes.
На тлі ейфорії натовп стало дедалі важче контролювати. Коли батарея камери розрядилася, команді довелося на мить зупинитися. Саме тоді Баха, провідник, який розумів, що вигукували деякі чоловіки навколо них, подивився на Лару й попередив її, що їм потрібно звідти забиратися.
“Пізніше вони сказали мені, що кричали: «Зніміть з неї штани»”.
Але було вже надто пізно.
Натовп із від 200 до 300 чоловіків оточив команду. Її колеги намагалися захистити її, тримаючи в центрі натовпу, доки Лара не відокремилася від них і не зникла серед сотень людей.
Камера встигла зафіксувати кілька останніх секунд. Потім почався напад, який тривав приблизно 25 хвилин.
Те, що сталося далі, майже нереально описати. Пізніше Логан сказала, що думала, ніби помре там.
Пізніше Логан розповідала, що, ще не до кінця розуміючи, що відбувається, почала відчувати руки по всьому тілу. Вони розірвали на ній одяг, навіть зламавши металеві застібки її бюстгальтера.
Я навіть не знала, що вони били мене держалами від прапорів, палицями та чимось подібним, бо не відчувала цього, адже єдине, про що я могла думати, — це сексуальне насильство; їхні руки знову, і знову, і знову завдавали мені болю.
Лару залишили на «милість» тих чоловіків, які не бачили в ній ані жінки, ані людини, а лише шматок плоті, яким могли скористатися.
Лару тягнули через усю площу, доки не дісталися паркану, який стримав натиск натовпу. По той бік була група єгипетських жінок, які стояли табором і, побачивши цей жах, швидко побігли до неї.
Лара сказала, що практично впала поруч із жінкою, повністю вбраною в чорне, чиї очі особливо запам’яталися їй. Та жінка одразу обійняла її.
Інші жінки щільно оточили Лару, щоб захистити її, поки деякі з нападників усе ще намагалися дістатися до неї. Журналістка ледве могла дихати, а деякі жінки почали поливати її водою, не відходячи від неї.
Але її все одно треба було звідти витягти.
Група єгипетських солдатів змогла пробитися крізь натовп, відганяючи чоловіків кийками. Нарешті вони дісталися до Лари, витягли її звідти й возз’єднали з її командою.
Її відвезли назад до готелю, де лікар оглянув її. Наступного дня вона повернулася до Сполучених Штатів і чотири дні перебувала в лікарні.
Вона була в безпеці; однак травма вже глибоко вкоренилася в ній.
1 травня 2011 року, менш ніж через три місяці після нападу, Лара порушила мовчання в телевізійному ефірі, де абсолютно відверто розповіла про те, що сталося.
Це було боляче чути, але в неї була причина: вона хотіла, щоб її досвід допоміг іншим жертвам насильства й сексуального насильства і, особливо, іншим журналісткам, які пережили подібні ситуації під час роботи над сюжетами й відчували, що розповіді про них могли зашкодити їхнім кар’єрам.
Лара знала, що те, що сталося з нею тієї ночі, не було поодиноким випадком. Багато жінок постраждали, і саме тому вона вирішила порушити мовчання й розповісти історію, яку багато інших жінок усе ще боялися розповісти.
Та сама журналістка, яка роками добровільно вирушала на війни та в зони конфліктів, тієї ночі зрозуміла, що один із найнебезпечніших моментів її кар’єри станеться не в розпал бомбардування, а в оточенні тих, кого багато хто досі має нахабство називати людьми, які «святкували».