Саммер Адамсон почула звук труби біля свого дому в Солт-Лейк-Сіті, штат Юта, і зрозуміла, що щось готується. Чого вона не уявляла, то це побачити групу підлітків, які наближаються з іграшковим конем, сувоєм, а позаду всіх — Картера, що їхав на справжньому поні.
Уся ця сцена була для Джейн, її 17-річної доньки із синдромом Дауна, яку Картер хотів запросити на випускний бал. Джейн і Картер знають одне одного завдяки шкільній програмі взаємного репетиторства — дружбі, що будується день за днем, коли вони допомагають одне одному на уроках і на спортивному майданчику.
Коли Джейн вийшла й зрозуміла, що відбувається, вона весь час повторювала мамі одну й ту саму фразу: «Це найкращий вечір у моєму житті!». Саммер каже, що це відображало те, чого прагне кожен із батьків дитини з особливими потребами: бачити, як їхня дитина почувається прийнятою, поміченою та улюбленою людьми навколо.