У Хуана немає заощаджень, премії чи зарплати, на яку він міг би розраховувати до кінця місяця.
У Медельїні він щодня встає о 4-й ранку, задовго до всіх інших у районі Манріке, бо собаки й коти, яких він сам годує, уже чекають на нього біля його халупи. Усе почалося того дня, коли він побачив собаку, яка ось-ось мала народити й нишпорила в смітті, щоб поїсти. Відтоді Хуан перетворює кожну пляшку, шматок картону та аркуш паперу, які він здає на переробку, на щось інше: їжу, ліки, ковдру, щоб зігрітися.
У його домі сплять десятки тварин на матрацах, які він дістає сам, укриті ковдрами, щоб до них не діставався дощ. «Я працюю саме для них і роблю це з усією любов’ю у світі, навіть якщо нічого не маю», — каже він із усмішкою, яка нічого не вимагає натомість.
Тепер дах його притулку ось-ось зірве, і Хуан просить про допомогу, щоб не дати зруйнуватися єдиному безпечному місцю, яке багато хто з цих тварин коли-небудь знали.