Паккіраппі було 10 років, коли він уперше спробував жменю землі. Це не було ані грою, ані випадковістю; це був дивний і невиліковний розлад.
Сьогодні, два десятиліття потому, у штаті Карнатака, Індія, він усе ще щодня робить те саме: їсть цеглу, каміння та багнюку, ніби це його основна страва. «Я можу пропускати прийоми їжі, але не цеглу чи багнюку», — каже він сам, не драматизуючи, як людина, що описує звичайну рутину.
Лікарі пов’язують це з піка — розладом, що спричиняє неконтрольовану тягу до речовин без поживної цінності. Паккіраппа наполягає, що ніколи не мав жодних побічних ефектів і що його зуби цілком здорові, здатні кусати найтвердіше каміння, не ламаючись. Його родина намагається змусити його відмовитися від цієї звички, але він віддає перевагу землі, а не курятині. Тим часом він їздить до інших міст, щоб демонструвати свій талант, і люди платять йому лише за те, щоб подивитися, як він їсть 🧱