Перш ніж світ упізнав його обличчя за «Скаженими псами» чи «Кланом Сопрано», Стів Бушемі вже рятував життя.
Йому було вісімнадцять, коли він склав іспит, щоб вступити до Пожежного департаменту Нью-Йорка. Він прослужив чотири роки в пожежній частині 55, у самому серці Маленької Італії, перш ніж повісити шолом і зайнятися акторством.
Минуло п’ятнадцять років. Бушемі вже був упізнаваним обличчям у кіно, людиною, яка могла пройти будь-якою вулицею Мангеттена й змусити людей обертатися й дивитися на нього. Але коли місто було поранене, він не думав про камери.
Він повернувся до своєї старої пожежної частини. Його колишні колеги, спершу дещо насторожені, дозволили йому приєднатися до них. Він працював поруч із ними дванадцятигодинні зміни, серед уламків, шукаючи те, чого вже неможливо було знайти.
«Я відчував себе привілейованим, що міг бути там і допомагати», сказав він роки потому. П’ятеро пожежників із його старої частини тієї ночі не повернулися. Один із них був його другом.
Бушемі ніколи не переставав бути пожежником. Він просто змінив зміни.
