Овену було лише кілька місяців, коли море забрало в нього все.
26 грудня 2004 року цунамі в Індійському океані відокремило це дитинча бегемота від його стада на узбережжі Кенії. Його знайшли самого, наляканого, серед уламків катастрофи, що забрала життя сотень тисяч людей. Його доправили до парку Халлера, заповідника в Момбасі, сподіваючись, що він одужає поруч з іншими бегемотами.
Але Овен не обрав собі подібних. Він обрав Мзеє, гігантську альдабрську черепаху віком понад 100 років, бо її величезний темний панцир нагадував йому дорослого бегемота. Спочатку Мзеє відкидав його, відвертав голову й шипів, щоб прогнати. Овен не здавався. Він спав, поклавши голову на панцир Мзеє, ходив за ним усюди й ніколи не залишав його.
Доглядачі думали, що це тимчасово. Це тривало роками. Вони їли разом, відпочивали разом і складали одне одному компанію у час, коли Овен залишився зовсім сам. За цей час маленький бегемот і літня черепаха стали одним із найкраще задокументованих міжвидових зв’язків в історії.
У 2006 році Овен почав спілкуватися з Клео, іншою бегемотихою, і зрештою його відокремили від Мзеє. Їхні шляхи розійшлися, але протягом багатьох років, коли Овен потребував товариства, Мзеє був поруч із ним. І ця неймовірна дружба назавжди залишилася спогадом про двох тварин, які знайшли одне одного тоді, коли найбільше потребували одне одного.
