Рубен їв, доки не втрачав свідомість.
Це був не голод. Це був єдиний спосіб, який він міг знайти, щоб перестати думати й заснути. «Для мене це було наче плече, на якому можна виплакатися», — каже він. Ївши мовчки й без міри, зрештою він досяг 250 кілограмів, і їжа стала наркотиком, якого його тіло не могло перестати вимагати.
Роками він безуспішно намагався схуднути, аж поки не зрозумів дещо, що змінило його життя: ці кілограми могли його вбити. Він вирішив зробити операцію, і йому видалили 80% шлунка. «Благословенний був день, коли я вирішив зробити операцію», — повторює він тепер щоразу, коли може.
Сьогодні він важить близько 90 кілограмів. Він схуд на 137, але також здобув дещо інше: навчився дивитися на своє тіло — з надлишковою шкірою, що залишилася, — як на карту битви, яку він продовжує вигравати щодня. І він вирішив розповісти свою історію, щоб інші, хто їсть, аби нічого не відчувати, знали, що теж можна вчасно зупинитися.