Бандит не усміхався в тій клітці.
На його морді в притулку майже читалося: «дякую, що завітали, гарного вам життя» — сумне прощання пса, який дивився, як сім’ї проходять повз, і жодна з них не обирала його. Тьмяні очі, опущені вуха, ця нерухомість того, хто вже звик, що його залишають позаду.
Сьогодні Бандит живе зі своєю родиною, спить із плюшевим Стічем, якого не випускає з лап навіть на пляжі, і дивиться на заходи сонця з тим самим виразом, який у нього колись був, коли він міг лише дивитися на бетонні стіни. Його господарі беруть його всюди, бо, як вони кажуть, тварини теж заслуговують побачити світ.
Усе, що знадобилося, — лише одна нагода, щоб той сумний пес став найщасливішим улюбленцем у домі.