28 серпня 2013 року, незадовго до восьмої ранку, водій маршруту 4-A у Сьюдад-Хуаресі відчинив двері автобуса. Жінка піднялася першими сходинками й застрелила його. Наступного дня ще один водій на тому самому маршруті загинув так само.
Свідки описували біляву жінку, одягнену в чорне. Раніше її ніхто не бачив.
За кілька днів місцеві ЗМІ отримали лист, підписаний «Діаною, мисливицею на водіїв автобусів». У ньому йшлося: «Ми з колегами мовчки страждали, але більше не можемо мовчати». У листі водіїв нічних змін на макиладорах звинувачували в сексуальному насильстві над працівницями. А також попереджали, що це не останній випадок.
Місто здригнулося. За даними AP, із 20 водіїв, закріплених за маршрутом 4-A, на роботу вийшли лише 10. Автобуси їздили напівпорожніми. На кожній зупинці чоловіки озиралися зі страхом.
Але є дещо сильніше за страх. Від 1993 року на Хуарес лежав тягар убивств сотень жінок, багато з яких були молодими працівницями фабрик; їх знаходили в полях і на пустирях. Майже ніколи не було сил, які б у повному складі розшукували винних у їхніх убивствах. А заради двох водіїв такі сили знайшлися.
3 вересня прокуратура оприлюднила фоторобот. Вона розслідувала лист. Але її речник не виключив злочину на ґрунті пристрасті. Іншими словами, ніхто не довів, що слова Діани були правдою.
Її особу так і не встановили. Так і не з’ясували, чи справді лист написала вона.
Єдине, що достеменно відомо: у цьому місті хтось підписався жіночим ім’ям, сказавши те, чого інші не могли сказати.
