У сільській місцевості Індії дівчинка побачила свого хворого батька, який лежав на чарпаї — традиційному дерев’яному ліжку, що за відсутності швидкої допомоги зрештою перетворилося на імпровізовані ноші.
Вона чекала. Але допомога так і не прийшла.
Потім вона взяла мотузку, прив’язала її до каркаса й почала тягнути. Вона йшла вздовж жвавої дороги, тягнучи батька до місця, де він міг отримати допомогу. Це була дівчинка, яка робила те, що мала робити швидка: перевозила хворого чоловіка, коли він найбільше цього потребував.
Сцена, записана на відео, швидко стала вірусною. Тисячі людей були зворушені, спостерігаючи, як маленька дівчинка йде дорогою, несучи тягар свого батька й невідкладність, яка не могла чекати.
Але за цим образом стоїть щось, що ще важче ігнорувати.
Їй не було часу гадати, чому швидка не приїжджала. Вона не могла чекати, поки хтось розв’яже проблему. Її батько потребував допомоги, і вона вирішила йти.
У багатьох місцях швидка — це дзвінок і кілька хвилин очікування. У сільських і віддалених районах це може означати нескінченне очікування.
Того дня дівчинка взяла мотузку, і її власні руки стали єдиною доступною допомогою.
І постає питання, яке болить сильніше за цей образ: що робить родина, коли медична допомога, якої вона потребує, просто так і не приїжджає?