Елені Дессеріх було 5 років, коли лікарі назвали її батькам цифру: 135 днів життя.
Вона прожила на 121 день довше, ніж очікували. І провела цей час якнайкраще — по-своєму. Борючись з однією з найтяжчих дитячих форм раку мозку, вона почала ховати записки й малюнки вдома в Цинциннаті, штат Огайо: на книжкових полицях, у футлярах для CD та шухлядах із шкарпетками. Її батько Кіт знайшов першу записку серед книжок і не надав їй особливого значення. А потім знайшли ще від 20 до 30.
Одна записка була в сумці з одягом, прибраним на зиму: «Я люблю вас, мамо й тату». Її бабусі й дідусі отримали барвисті малюнки, зроблені від руки. А тітка знайшла записку, адресовану чихуахуа, якого так любила Елена.
Елена померла у 2007 році. Через два роки її батьки зібрали в книжці щоденники, які вони вели, та записки дівчинки — ««Записки, що залишилися»», — спершу призначеній лише для того, щоб допомогти її молодшій сестрі Ґрейс, якій під час хвороби було 4 роки, зберегти свої спогади.