Едсон Ізідоро приходив на нічні зміни до лікарні Салгаду Філью в Ріо-де-Жанейро з рутиною, яку ніхто в медичному центрі надто довго не ставив під сумнів: він визначав найуразливіших пацієнтів, відключав їм подачу кисню або вводив їм речовини — і чекав. Кожна смерть приносила йому комісію від похоронних бюро, з якими, за даними бразильської влади, він підтримував систематичну домовленість.
Ця справа, що вибухнула наприкінці 1990-х, викрила те, що слідчі назвали «похоронною мафією»: мережу, яка монетизувала смерть у державній лікарні. Зрештою Ізідоро зізнався у своїй причетності до вбивства кількох пацієнтів, хоча тодішні оцінки свідчили, що реальна кількість жертв могла перевищувати одну сотню. Однак офіційні вироки охоплювали лише обмежену кількість випадків.
Що робило цю справу особливо тривожною, так це не лише холоднокровність методу, а й та довірена позиція, яку обіймав Ізідоро: людини, якій пацієнти та їхні родини беззастережно довіряли свої життя. У Бразилії роками точилися дискусії про те, які механізми нагляду дали збій, дозволивши такій схемі діяти непоміченою.
