Ніхто їх не організовував. Ніхто їм не платив. Але коли тисячі мігрантів перетнули кордон із Марокко й залишилися без притулку та їжі на вулицях Сеути, Іспанія, жителі не чекали нічиїх вказівок.
Вони винесли те, що мали вдома. Бутильовану воду, хліб, фрукти — усе, що могли знайти. Вони завантажили все у власні автомобілі й вирушили шукати тих, хто спав просто неба, тоді як міський центр прийому був переповнений і не міг упоратися з такою кількістю людей, що прибували одночасно.
Не було потреби в плакатах чи кампаніях. Лише сусід, пакет із їжею та рішення не відвертатися. Посеред хаосу ця картина повторювалася вулиця за вулицею. Звичайні люди власними руками підтримували те, чого установи ще не встигли забезпечити.