Маріза Мохіка була в парку Верслуїс у тауншипі Плейнфілд, штат Мічиган, коли побачила матір, яка вибігала з води, тримаючи на руках свою 2-річну доньку. Дівчинка не дихала.
На мить вона завмерла. Потім підійшла, взяла дитину й почала робити їй штучне дихання рот у рот. Коли цього виявилося недостатньо, вона перейшла до натискань на грудну клітку. Вона повторювала це знову й знову, не відпускаючи, не зупиняючись, поки мати плакала поруч із нею. Минуло лише дві хвилини, але для Мохіки це здавалося вічністю.
Дівчинка знову почала дихати ще до прибуття професійної допомоги, і сьогодні вона вже вдома, виписана з лікарні. Мохіка мала лише сертифікат із СЛР, отриманий на роботі, і одну незмінну думку в голові: про власних дітей. «Я хотіла б, щоб хтось зробив це для мене», сказала вона. Іноді героїзм не носить плаща; він має за плечима курс першої допомоги та рішення не відвертатися.