Аріелла Лоріо чекала в нью-йоркському аеропорту JFK, щоб їй передали щось неможливе: собаку з точно такою самою ДНК, як у її покійного улюбленця.
Її маленький пес Чуппі помер у березні 2025 року, і Лоріо заплатила 50.000 доларів лабораторії в Гонконзі, щоб його клонувати. Через дев’ять місяців вона тримала на руках Смучі — генетично ідентичного й вирощеного з нуля, щоб стати для неї другим шансом.
Але щойно вона взяла його на руки, цуценя попісяло на неї на тлі нервового сміху, і саме тоді вона почала помічати відмінності. Чуппі був спокійним і насторожено ставився до чоловіків; Смучі має невичерпну енергію, ненавидить воду й обожнює будь-якого незнайомця, який підходить до нього. Лоріо заплатила 50.000 доларів, вірячи, що та сама ДНК якимось чином дозволить їй повернути Чуппі. Але коли вона зустрілася зі Смучі, то зрозуміла, що клонувала його гени, а не свого песика.
І хоча спочатку вона була здивована, виявивши, що він не поводився як Чуппі, зрештою вона прийняла набагато складнішу думку: вона не змогла повернути його, а зустріла зовсім нового собаку. ДНК можна скопіювати. Особистість, спогади та зв’язок, який робив Чуппі унікальним, — ні.