Один чоловік у банку сперми в Данії залишив генетичний слід по всій Європі.
У період з 2008 по 2015 рік його зразки сперми надсилали до клінік у різних країнах, щоб зачати щонайменше 67 дітей у восьми країнах: Бельгії, Франції, Німеччині, Іспанії, Швеції, Великій Британії, Греції та Данії.
Ніхто не знав, що деякі з його сперматозоїдів несли мутацію в гені TP53, пов’язану із синдромом Лі—Фраумені, рідкісним спадковим захворюванням, яке значно підвищує ризик розвитку різних видів раку, часто в ранньому віці. Сам донор був здоровим, а мутація була присутня лише в деяких його репродуктивних клітинах, через що її було надзвичайно важко виявити.
Все почало прояснюватися, коли сім’ї дітей, зачатих за допомогою того самого донора, повідомили про випадки раку. Біологиня Едвіж Каспер з університетської лікарні Руана дослідила цю закономірність і виявила, що серед перших 67 обстежених дітей 23 успадкували мутацію, а у 10 уже розвинувся рак, зокрема пухлини мозку, рак крові та саркоми.
Але історія виявилася набагато масштабнішою, ніж спочатку вважали. Подальші розслідування простежили зразки того самого донора до 67 клінік у 14 європейських країнах і встановили, що їх, імовірно, використали для зачаття щонайменше 197 дітей.
І тепер уже не йдеться лише про «генетичний ризик». Розслідування, координоване EBU, підтвердило, що деякі діти, зачаті за допомогою цього донора, померли. Для тих, хто успадкував мутацію, це відкриття також може означати необхідність проходити медичні обстеження протягом усього життя.
Тепер цей випадок спровокував набагато ширшу дискусію: скільки дітей можна дозволити зачати за допомогою сперми одного й того самого донора? Європейський банк сперми закликав встановити міжнародні обмеження, щоб подібна ситуація більше не набула таких масштабів.