Вранці 11 вересня 2001 року пілотці Повітряної національної гвардії Heather «Lucky» Penney наказали вилетіти з авіабази Ендрюс, неподалік Вашингтона, округ Колумбія.
Її завданням було знайти рейс 93 авіакомпанії United Airlines, один із чотирьох літаків, захоплених терористами Аль-Каїди. Літак прямував до столиці США і, згідно з розслідуваннями, ймовірно, мав на меті Капітолій або Білий дім.
Але Penney та її командир Mark Sasseville зіткнулися з проблемою: їхні F-16 не були озброєні ракетами. Озброїти їх означало б витратити надто багато часу.
Ось чому обидва пілоти зрозуміли, що їм доведеться використати власні літаки як зброю. Sasseville планував врізатися в носову частину Boeing 757, тоді як Penney мала вдарити в хвіст, щоб спробувати не дати літаку продовжити свій курс.
«Я мала вдарити в хвіст», — згадувала вона через роки.
Penney сказала, що не відчувала страху. Вона майже не мала часу подумати про те, що збиралася зробити. Однак, коли вони дісталися району, де, як вони вважали, мав бути рейс 93, вони не знайшли літака.
О 10:03 ранку пасажири та екіпаж рейсу 93 спробували повернути контроль над літаком. Літак зрештою розбився в полі в Пенсильванії, не долетівши до Вашингтона. Усі 40 людей на борту загинули, але їхні дії не дали літаку дістатися ймовірної цілі.
Penney так і не довелося виконати це завдання. Попри це, протягом багатьох років вона уникала розмов про свій досвід, оскільки вважала справжніми героями пасажирів рейсу 93.
«Те, що ми зробили того дня, не було чимось особливим. Ми не були героями», — сказала вона. «Героями були пасажири рейсу 93».