Вона висіла на сухій гілці посеред води, не маючи змоги поворухнутися.
Так її й знайшла група людей, які перепливали озеро на човні: чапля, що потрапила в пастку й виснажилася, її ноги заплуталися у відмерлому гіллі, що стирчало з води. Ніхто не вагався. Вони підпливли човном ближче, обережно взяли її в руки й почали потроху звільняти, а птах дозволяв їм допомагати собі, наче розумів, що це був її єдиний шанс вибратися.
Коли її нарешті звільнили, вона не полетіла геть від переляку. Вона кілька секунд стояла на човні, поруч із тими, хто її врятував, ніби їй потрібно було усвідомити, що небезпеки більше немає. Потім вона розправила крила й полетіла низько, майже торкаючись води, до іншого берега озера. Ті, хто був там, могли лише мовчки дивитися, як вона відлітає, із відчуттям, що зробили щось маленьке, але для неї це означало все.