Юрген Клінсманн вирушив до Буенос-Айреса й пройшовся Ла-Бокою, перш ніж повністю зрозуміти Дієго Марадону.
Він побачив сині та жовті будинки кожні два квартали, а на третьому — обличчя Дієго. Бідний, гордий район, який тримався купи завдяки своїм кольорам.
Там він зрозумів, чому Марадона без вагань обрав Неаполь: «Це Наполі, але по-іншому». А коли Дієго прибув до Італії, він сказав: «Це моє місце, звідси я родом».
Коли Дієго подарував їм перше в історії скудетто, Неаполь перестав бачити в ньому футболіста й почав поклонятися йому як богу. Але ця любов мала величезну ціну.
Він не міг пройти коридором свого будинку, не натрапивши на 100 людей, які чекали на нього, або сісти в барі й випити еспресо, як будь-який інший неаполітанець.
Клінсманн підсумовує це фразою, яка вражає до болю: «Він цілковито належав їм, і зрештою це його поглинуло. А потім з’явилися наркотики».