Беку Везерсу було 50 років, він працював патологоанатомом у Техасі, коли вирушив підкорювати Еверест. Для нього це було не просто фізичне випробування: це також була втеча від депресії, яка переслідувала його з юних років.
10 травня 1996 року, коли дві експедиції намагалися дістатися вершини, буря з вітром і снігом почалася раніше й застала альпіністів у найвищій частині гори. Везерс, який осліп через висоту, опинився у владі бурі. Ті, хто знайшов його, побачили, що він майже засипаний снігом, із замерзлими руками й обличчям, і вже не сподівалися на диво. Вони залишили його там.
Але через кілька годин він розплющив очі. Не ївши й не пивши три дні, він підвівся і наосліп рушив уперед, поки супутники не побачили, як він з’явився, і не повірили своїм очам. Він утратив ніс, ліву кисть і праву руку, але дістався додому до родини.
