Мессі було 18 років, коли він уперше одягнув футболку збірної Аргентини. Востаннє — у 39.
Між цими моментами було всього потроху. Була країна, яка порівнювала його з Марадоною ще до того, як він сказав бодай слово. Були програні фінали — у 2014 році та у двох поспіль турнірах Копа Америка, — і фраза, яка боліла сильніше за будь-яку поразку: «Це неймовірно, але зі мною такого просто не трапляється». Одного дня він залишив збірну. Наступного — повернувся.
Далі почалося повернення втраченого. Копа Америка у 2021 році, Фіналіссіма у 2022-му, чемпіонат світу в Катарі кілька тижнів потому, ще один Кубок Америки у 2024 році. Чотири титули за три роки після п’ятнадцяти років без жодного.
31 серпня 2026 року він написав листа. Аргентина щойно програла Іспанії у фіналі чемпіонату світу, а кількома тижнями раніше помер його батько, Jorge. «Це було рішення, яке завдало й завдає глибокого болю моїй душі, але я розумію, що настав час», — написав він. “Я віддав усе, що мав; мені більше нічого віддавати.”
Він залишає збірну як гравець, який провів найбільше матчів в її історії — понад 200. Як найкращий бомбардир в її історії — 125 голів. Як її найкращий асистент за всю історію. На своєму останньому чемпіонаті світу, у віці майже 39 років, він усе ще був гравцем, який забив і асистував найбільше за свою команду.
Він не виграв останній фінал. Він виграв усі ті, що мали значення раніше.