Віллі Міріку було дев’ять років, і він стояв на під’їзній доріжці біля свого дому на південному заході Атланти, штат Джорджія, коли чоловік схопив його й силоміць затягнув до автомобіля. Це було у квітні 2014 року.
Він не кричав. Не бився ногами. Не намагався відчинити двері, поки автомобіль рухався.
Він почав співати.
Він співав Every Praise, госпел-пісню, яку вивчив у недільній школі. А коли закінчив, заспівав її знову. І знову. І знову — майже три години, поки чоловік їздив околицями міста й кричав на нього, щоб він замовк.
“Він сказав мені припинити співати, інакше щось зі мною зробить”, — пізніше розповідав Віллі. Він продовжував співати.
Дев’ятирічний хлопчик не має сили боротися з дорослим. Він ще не достатньо дорослий, щоб домовлятися. У нього немає способу втекти з автомобіля, що рухається. У Віллі була лише мелодія, вивчена в церкві, і він тримався за неї так, як тримаються за єдине, що в них залишилося.
Після цих трьох годин в Іст-Пойнті, на околиці Атланти, чоловік зупинив автомобіль і відпустив його. Віллі повернувся до своєї хрещеної матері, Кодетти Бейтмен, яка виховувала його з трьох років.
Ніхто не може до кінця пояснити, що відбувалося в його свідомості під час тієї поїздки. Але хлопчик, який не мав нічого, знайшов єдине, що ніс у собі. І цього разу цього було достатньо.