Лі Цзінчжи залишила свого дворічного сина з його батьком, коли поїхала у відрядження. Вона й уявити не могла, що це буде останній раз, коли вона побачить його дитиною.
У Сіані, Китай, у 1988 році хтось забрав Цзя Цзя за ті дві хвилини, які знадобилися його батькові, щоб охолодити для нього трохи води. Цзінчжи надрукувала сто тисяч листівок, щовихідних десятиліттями їздила потягами й перевірила понад 300 зачіпок, які ні до чого не привели. Вона розлучилася, ледь не збожеволіла від горя й усе одно продовжувала шукати, бо, як сказав їй лікар: якщо вона втратить розум, то ніколи не зможе впізнати свого сина, якщо він повернеться.
10 травня, у День матері, їй зателефонувала поліція: вони знайшли чоловіка в Ченду, за 700 кілометрів, і його ДНК збіглася. Коли Цзя Цзя вбіг до кімнати, де вона чекала на нього, він вигукнув «мамо» й кинувся в її обійми, точнісінько як робив, коли йому було два роки. Минуло 32 роки, але обійми відчувалися так само.
