Коли в грудні 2011 року помер Кім Чен Ір, Північна Корея оголосила 11 днів обов’язкового трауру. Виявляти повагу було недостатньо: вся країна мала виглядати спустошеною. Мільйони людей вишиковувалися на площах і перед бронзовими статуями, а державні трансляції показували натовпи, що кричали й невтішно плакали. Під час останньої похоронної процесії присутнім заборонили носити рукавички, шапки чи шарфи, щоб наглядачі могли легко переконатися, що в них є сльози.
Усе інше було призупинено: розваги, вживання алкоголю, дозвілля і навіть купівля продуктів. І є одна деталь, яка робить усе це ще моторошнішим: ті, хто втратив члена родини в ті дні, не могли вголос оплакувати своїх померлих.
Згідно з повідомленнями Daily NK, слабке виявлення скорботи вважалося серйозним політичним злочином. Сусіди й таємна поліція стежили за поминальними зібраннями, а тим, хто не приходив або здавався недостатньо засмученим, загрожувало щонайменше шість місяців у трудових таборах або принизлива публічна сесія самокритики. У повідомленнях додається, що відкрита демонстрація неповаги або порушення заборон могли призвести до страти чи заслання цілих родин у віддалені провінції.
