Кейлор і Кейлер народилися на шостому місяці вагітності, настільки крихкими, що лікар сказав їхньому батькові, Хайро Паламіно: «Вони можуть вижити, а можуть і не вижити». Хайро, зберігаючи свою віру, просто відповів, що якщо Бог послав їх йому, то на це була причина.
Кейлор провів півтора місяця в лікарні, але у віці трьох років надійшов ще один удар: у нього діагностували церебральний параліч, і лікарі сказали, що він ніколи не зможе ходити самостійно. У Барранкільї, де не було стабільної роботи, а Хайро працював водієм мототаксі, щоб утримувати сім’ю, вони власноруч облаштували невеликий простір для терапії у дворі будинку.
Саме там Кейлер, його брат-близнюк, став його рушійною силою. Він підтримує його, підбадьорює оплесками й з кожною спробою повторює, що той зможе це зробити. Кейлор уже робить успіхи й мріє одного дня зустрітися з Луїсом Діасом і Річардом Ріосом — своїми кумирами зі збірної Колумбії.