Ненсі Мейс, конгресвумен-республіканка зі США, зробила заяву, що стала каменем, кинутим у вже й без того розпалену дискусію. На її думку, усі серійні вбивці впродовж історії мали ті чи інші психічні розлади. І вона одразу провела межу: це не означає, що Тед Банді чи Джеффрі Дамер не були винними. Керуючись тією самою логікою, стверджувала вона, Ліндсі Кленсі слід судити так само.
Це навмисно жорстке порівняння. Банді й Дамер — синоніми серійних злочинів і крайнього насильства; Кленсі — жінка, пов’язана зі справою, що стосується родини, у якій психічне здоров’я стало головною темою обговорення. Об’єднуючи їх одним аргументом, Мейс натякає, що діагноз може пояснити особливості мислення людини, але не обов’язково знімає з неї відповідальність за вчинки.
Для одних це необхідне застереження: якби будь-який розлад міг слугувати виправданням, провина перестала б існувати. Для інших це несправедливий стрибок до висновків, який змішує дуже різні ситуації. Де закінчується хвороба й починається відповідальність?
