Коли Ендріку було 17 років і він збирався підписати контракт із мадридським «Реалом», він сів написати листа своєму 4-річному братові Ноа перед від’їздом до Іспанії.
У ньому він не говорить про голи чи контракти: він розповідає про свою матір, Сінтію, яка спала на матраці на підлозі й молилася сама в парку; він розповідає про свого батька, Дугласа, який спав під укриттям біля кас стадіону.
Три покоління його родини прагнули тієї самої мрії, бо не мали іншого виходу, але Ноа більше не доведеться зазнавати тієї самої долі, що й його предкам.
«Ти можеш стати футболістом, якщо хочеш. Але ти не мусиш ним ставати. Більше жодного стресу. Дякуй Богові, матері й батькові та футболу. Я хочу, щоб ти насолоджувався своїм життям так, як хочеш, брате. Це мій подарунок тобі».
«Ти можеш бути лікарем, юристом». Ти також можеш бути футболістом, звісно, але вже не з обов’язку. Ендрік заплатив за свободу, яку дарує своєму молодшому братові, ціною власних жертв.