Роберто Карлос не купував ні годинників, ні одягу. Із грошей, отриманих із першої зарплати футболіста, він одразу вирушив знайти пральну машину для матері, яка роками прала одяг вручну на дерев’яних пральних дошках на фермах Бразилії.
Коли він передав її їй, вона так міцно його обійняла, що тоді він зрозумів справжню ціну самопожертви. Він також приніс подарунок батькові: не автомобіль, а велосипед.
Бо в його родині розкіш ніколи не була метою; важливим був жест. Роками потому, ставши легендою світового футболу, він і далі повторює ту саму фразу.
Ось чому, хоча я виступав на найбільших стадіонах світу, я ніколи не забував, звідки прийшов: зі скромного дому, де любов вимірювалася зусиллями”, заявив бразилець.