Є образи, які ми не хотіли б зберігати. Мессі з опущеною головою, з розгубленим поглядом, із вагою світу на тих плечах, що двадцять років несли цілу країну. Не так. Він не заслужив попрощатися так.
Він намагався. Ох, як же він намагався. Він залишив на полі все, як завжди, аж поки його ноги й час — той суперник, якого ніхто не перемагає, — не сказали йому: досить. Він програв у фіналі, у своєму останньому виступі, і футбол здався трохи несправедливим до того, хто віддав йому так багато.
Боляче, бо це Мессі. Бо ми звикли, що він усе вирішує, що магія завжди з’являється. І сьогодні, бачачи його сумним, у нас усіх розривається серце.
Але не плутайте смуток із поразкою. Програш у фіналі не стирає вічну кар’єру. Найвеличніший усе ще найвеличніший, навіть якщо сьогодні він плаче.
Дякуємо за все, Лео. Навіть у поразці ти був величним.
Тримай голову високо, капітане. Ціла країна аплодує тобі стоячи.