Рут Ллантой спершу пахла рибою, а вже потім — успіхом.
Сім років вона працювала на ринку в Пукальпі, Перу, продаючи рибу, щоб допомогти своїй родині. Ніхто не міг би уявити, що за цими холодними руками й заплямованим фартухом ховалася майбутня юристка, яка підраховувала: скільки залишалося до наступної оплати навчання в університеті, скільки — на книжки, скільки потрібно було, щоб не здатися. Кожен продаж був ще однією цеглиною в мрії, яку цілком бачила лише вона.
У неї не було спонсора, який би оплачував її навчання, і не було короткого шляху. Їй доводилося жити за виснажливим графіком, зустрічати світанки на ринку й проводити ночі за навчанням. А понад усе — мати впевненість, що робота, яку вона виконувала, не визначала її тим, наскільки малою була, а тим, що вона будувала завдяки їй.
Сьогодні Рут уже юристка. І коли люди запитують її про ті сім років серед риби, вона не приховує їх: вона їм вдячна. «Ніколи не соромтеся роботи, яку маєте», — сказала вона, і ця фраза є справжньою назвою її історії.
