Є куточки планети, де час ніби зупинився за найнеймовірніше тривожних умов. У маленькому й віддаленому містечку Odd, у штаті Західна Вірджинія (США), живе сімейний клан, який залишив світову наукову та медичну спільноту без слів. Це Whittakers, родина, чия історія ізоляції та крайнього інбридингу спричинила фізичні й когнітивні мутації настільки тяжкі, що вони ніби взяті з психологічного фільму жахів.
Їхня реальність стала відомою громадськості завдяки режисеру й фотографу Mark Laita, який через свій відомий документальний канал Soft White Underbelly зумів потрапити на їхню територію після років відмов і ворожості. Whittakers відомі в усьому світі як найбільш інбредна родина у Сполучених Штатах, клан, чиє родове дерево замкнулося саме на собі протягом поколінь через безперервні шлюби між двоюрідними братами й сестрами.
Щоб зрозуміти генетичне спустошення Whittakers, необхідно повернутися в 1880-ті роки. Династія почалася з двох братів-близнюків, Henry and John Whittaker. Замість того щоб розгалужити свої родини назовні, діти обох чоловіків (прямі двоюрідні брат і сестра), John Emory і Gracie Irene, одружилися між собою.
Цей союз дав початок 15 дітям, посіявши зерно повторюваного інбридингу, який таємно тривав упродовж наступних десятиліть у глибинці Аппалачів. Оскільки ті самі дефектні гени схрещувалися знову і знову, інформація ДНК руйнувалася, породжуючи нащадків, позначених хворобами та деформаціями.
Коли документаліст Mark Laita вперше відвідав занепалий дім родини, він описав цю зустріч як «найшоковішу й найнеконтрольованішу подію», яку йому коли-небудь доводилося бачити. Кілька братів, сестер і двоюрідних родичів, які нині складають клан, — зокрема Ray, Lorraine і Timmy — страждають на глибокі фізичні та психічні порушення:
Вони не можуть вимовляти людські слова. Вони спілкуються між собою та із зовнішнім світом через тривожну суміш гарчання, пронизливих криків і гавкоту, схожого на собачий.
Багато з них мають тяжку косоокість (коли очі спрямовані в протилежні боки), неправильний прикус, надзвичайні труднощі з ходьбою та когнітивну деградацію, яка не дає їм виконувати базові завдання для виживання.
«Один із чоловіків, щойно йому дивилися в очі, починав неконтрольовано кричати й тікав, щоб бити ногами по сміттєвих баках зі спущеними до щиколоток штанами. Це була цілковито хаотична сцена», — згадував режисер про свій перший контакт.
Попри тривожні обставини їхнього походження, документальні фільми показали, що в межах своїх величезних обмежень члени родини демонструють незламний зв’язок вірності, любові та взаємного захисту, піклуючись одне про одного серед цілковитої структурної бідності.