Їй було 20. Йому — 3.
Так усе й почалося: молода жінка на останньому курсі аспірантури та хлопчик на ім’я Роккі, її перший пацієнт, який прийшов на терапію з пухлиною в нозі та боротьбою, що мала тривати чотири роки. Для цього не було жодної інструкції. Були лише стілець, альбом для малювання та стосунки, що вибудовувалися сеанс за сеансом, серед дитячого сміху й мовчання дорослої людини, яка не знала, що сказати.
Роккі помер 16 травня 1976 року, лише за кілька днів до того, як вона отримала диплом. Замість того щоб перегорнути цю сторінку й рухатися далі, вона назавжди пронесла це крізь життя: сьогодні, уже терапевтка з багаторічним досвідом, вона зберігає малюнок, який подарував їй Роккі, просто поруч зі своїм робочим кріслом. Кожен пацієнт, який сідає навпроти неї, сам того не знаючи, опиняється поруч із першим, хто навчив її жити попри негаразди.