Патрік Гардисон 14 років переховувався, перш ніж нарешті зміг поглянути на себе без страху.
Він був пожежником-добровольцем у Senatobia, Міссісіпі, коли у 2001 році на нього обвалилася палаюча будівля. Він переніс 71 реконструктивну операцію й жив із частково зашитими повіками, щоб захистити очі. Він міг бачити лише крізь невеликі отвори. Діти тікали, побачивши його, а щоранку він прокидався й змушував себе зустрічати світ.
У серпні 2015 року йому зробили наймасштабнішу на той час трансплантацію обличчя — першу, що включала шкіру голови та функціональні повіки. У 52 роки він нормально їсть, дихає, чує й бачить. Він сам водить автомобіль, має повну шевелюру й двічі на тиждень ходить до спортзалу.
Один із найкращих моментів у його житті настав, коли після операції він побачив своїх дітей. Його донька Alison, якій 31 рік, каже, що обійняла його й відчула його теплі щоки — чого не відчувала 14 років.
«Якби мені довелося пройти через це знову, я зробив би це без вагань», — каже Patrick. Його наступна мета — зустрітися з родиною донора, 26-річного митця, який загинув у велосипедній аварії в Брукліні.