Він плакав у першому ряду.
У містечку у Франції знайшли мертвою жінку, яку задушили, і вся громада вийшла на вулиці, вимагаючи правосуддя. Серед сусідів, які йшли зі свічками та плакатами, був чоловік, що здавався таким самим спустошеним, як і всі інші. Він утішав інших, витирав сльози й ішов разом із натовпом, як і будь-який інший учасник жалобної ходи, охопленої спільним горем.
Ніхто не підозрював його, доки поліція, продовжуючи розслідування, не викликала його на допит. Саме там, подалі від камер і оплесків на знак його нібито горя, він зізнався в скоєному: саме він був злочинцем, якого намагалася викрити вся хода. Той самий чоловік, який ішов, віддаючи шану жертві, був тим, хто позбавив її життя.
Новина поширилася всією Францією й порушила незручні питання про те, скільки разів агресор може ховатися за чужим горем, перш ніж його вчасно помітять.
