Хоча на перший погляд вони можуть здаватися однаковими, мозок людей із психопатичними рисами та без них відрізняється за функціонуванням. Це продемонстрували різні наукові дослідження, у яких використовували сканування, що дає змогу спостерігати за активністю мозку та зв’язками між окремими його ділянками.
Одну з головних відмінностей виявили в префронтальній корі — ділянці за чолом, яка відіграє роль у регулюванні емоцій, контролі імпульсів і ухваленні рішень. Також було виявлено зміни в мигдалеподібному тілі — важливій структурі мозку, що бере участь в обробці таких емоцій, як страх, і в ухваленні рішень.
Один із найнеочікуваніших прикладів таких досліджень стався у 2005 році, коли нейробіолог Джеймс Феллон з Каліфорнійського університету в Ірвайні переглядав знімки мозку в межах свого дослідження насильницької поведінки.
Переглядаючи зображення, він виявив мозок із помітно зниженою активністю в окремих ділянках лобової частки, особливо в зонах, пов’язаних із регулюванням емоцій і контролем імпульсів.
Феллон не очікував виявити, що цей мозок належав йому.
Дослідник включив зображення мозку членів власної родини до дослідження і, переглядаючи результати, не знаючи, кому вони належать, упізнав характерний для психопатії тип мозкової активності. З’ясувавши, чий саме це знімок, він виявив, що дивиться на власний мозок.
Ще більше його здивувало порівняння зі знімками мозку дружини та дітей, на яких були помітні інші типи активності.
Однак була одна важлива суперечність: Феллон не був убивцею і не мав за собою історії насильницьких злочинів.
Сам нейробіолог частково пояснював цю відмінність своїм вихованням. Він розповідав, що виріс у теплій і стабільній родинній атмосфері, яку вважав ключовою для розуміння того, чому його поведінка відрізнялася від поведінки деяких людей, чий мозок він досліджував.
Його історія порушує питання, на яке науковці намагаються відповісти вже десятиліттями: наскільки біологія впливає на нашу особистість і наскільки вона залежить від середовища, у якому ми зростаємо?