Протягом десятиліть цей будинок був для неї просто домом. За лічені години їй довелося попрощатися з усім, що вона там збудувала.
Марікармен Абаскаль 87 років, і з дитинства вона жила в тій самій квартирі в мадридському районі Ретіро. Початковий договір оренди підписав її батько, потім його переоформили на її матір, а після смерті матері у 2005 році — на ім’я Марікармен.
Протягом останніх восьми років вона перебувала у суперечці з компанією, якій належало житло і яка намагалася повернути його собі. Орендна плата, якої від неї вимагали, сягала 2,650 євро на місяць, а згодом знизилася до 1,650 — суми, яка все одно перевищувала її пенсію в 1,350 євро.
Спроба виселення у вересні 2026 року була вже четвертою. Сотні сусідів і активістів зібралися, щоб підтримати її; дехто навіть провів ніч на сходах будівлі. Були й різні пропозиції, покликані не допустити її виселення, зокрема анонімна пропозиція оплачувати її оренду до кінця життя, але жодна з них не змогла зупинити виконання наказу.
Коли виселення зрештою відбулося, Марікармен знадобилася допомога медиків, і її винесли з будівлі на ношах, щоб доправити до лікарні. Потім вона вирішила тимчасово пожити у родичів.
Двері, крізь які маленькою дівчинкою вона пройшла у 1956 році, зачинилися за нею сім десятиліть потому — цього разу без жодного шансу повернутися.