Протягом 45 років Радянський Союз розповідав одну й ту саму історію: Лайка пережила кілька днів на орбіті й померла без болю. Мільйони в це вірили.
У жовтні 2002 року на науковій конференції в Х’юстоні дослідник Дмитро Малашенков — який працював над проєктом «Супутник-2» — представив доповідь зі стриманою назвою, що приховувала всю правду. Справжні телеметричні дані показали, що пульс і дихання Лайки зникли між п’ятою та сьомою годинами польоту. Несправність теплоізоляції підняла температуру в кабіні до 40 градусів. Вона не померла уві сні чи спокійно: вона померла від спеки, на самоті, поки світ святкував появу першої живої істоти на орбіті.
Роками раніше, у 1989 році, учений Олег Газенко вже казав, що шкодує про скоєне. Лайка була безпритульною собакою з Москви. Вона нічого не вирішувала. Вона лише довірилася, як це роблять усі собаки, рукам, які підняли її в цю капсулу без виходу.
