У футболі деякі дружні стосунки зав’язуються на полі, але справжні виявляються після завершення матчу. Роберто Баджо та Стефано Боргоново були одноклубниками у «Фіорентині» й побудували зв’язок, який залишався міцним, навіть коли життя зіткнуло їх із тяжкою хворобою.
Боргоново був відомим італійським нападником, який також грав за такі команди, як «Мілан». У 2008 році, коли йому було 44 роки, йому діагностували бічний аміотрофічний склероз (БАС), нейродегенеративне захворювання, що спричиняє прогресивну втрату рухливості та функцій м’язів. Згодом він почав користуватися інвалідним візком і потребував допомоги у повсякденних справах.
Баджо, навпаки, не віддалився від нього, а був поруч. На одному з найпам’ятніших зображень він штовхає інвалідний візок свого колишнього одноклубника, і цей простий жест став символом величезної дружби.
«Як друг і колишній одноклубник, це найменше, що я можу зробити для брата; ніхто не знає, що принесе завтрашній день», — сказав Баджо. А потім додав думку, яка й досі зворушує людей:
«Учора Стефано Боргоново грав у футбол, а сьогодні він в інвалідному візку. У мене ще є сили, і я можу штовхати його, але завтра, можливо, мені знадобиться хтось, хто штовхатиме мене. Життя непередбачуване, тому ми маємо бути добрими до інших».
Боргоново також перетворив свій досвід на важливу справу: разом із родиною він створив фонд, щоб підтримувати дослідження та допомагати людям, які живуть із БАС.
На жаль, Стефано Боргоново помер 27 червня 2013 року у віці 49 років, після років боротьби з хворобою.
Його історія залишила урок, що виходить далеко за межі спорту: дружба — це не лише спільне святкування перемог, а й присутність поруч, коли інша людина вже не може самостійно рухатися далі.